Вікторія Полтарєва

​В історичному становленні української арфової культури ХХ ст. одну з ключових ролей відіграла Вікторія Петрівна Полтарєва. Саме їй судилась місія фундатора класу арфи у Львові, організатора перших арфових конкурсів на теренах тодішнього Радянського Союзу, ініціатора появи у виконавському репертуарі арфістів творів сучасних українських митців.

Звучання арфи Вікторія Петрівна вперше почула під час однієї з вистав Маріїнського театру у Ленінграді. Враження від інструменту було настільки великим, що вона — тоді вже студентка фортепіанного факультету Ленінградської консерваторії ім. М. А. Римського-Корсакова, — почала брати уроки гри на арфі у професора М. І. Амосова. А згодом віддала своє серце арфі назавжди — з 1938 р. продовжила навчання на цьому інструменті вже у Московській консерваторії у класі професора К. О. Ерделі.

У 1944 р., закінчивши консерваторію, Вікторія Петрівна «… по разверстке трудових кадров…» (саме так було сформульовано у відповідному документі) виїздить до Львова, де відкриває перший у повоєнний час клас арфи. У 1969 р. вона першою серед арфістів Радянського Союзу отримала науковий ступінь кандидата мистецтвознавства. У 1978 році отримала звання професора.

З а свою багаторічну педагогічну діяльність В. Полтарєва виховала плеяду талановитих виконавців і педагогів, які плідно працюють в Україні та за її межами — у США, Ізраїлі, Японії, Німеччині, Англії. Арфову школу В. Полтарєвої, яка поєднала в собі найкращі риси європейської та радянської шкіл, була адаптована до специфіки української музичної культури, відзначає глибинна національна самобутність.

ННе менш значущою була й організаторська діяльність В. Полтарєвої. Саме вона зініціювала проведення і була членом журі Першого Республіканського конкурсу арфістів (1976), організувала Перший Республіканський семінар-практикум (1974) з питань сучасної методики викладання гри на арфі, а також численні наукові конференції та форуми, присвячені мистецтву гри на арфі. Упродовж багатьох років В. Полтарєва була членом правління Всесоюзного творчого об’єднання арфістів, як член журі брала участь у роботі численних арфових конкурсів.

Наукові інтереси Вікторії Петрівни були спрямовані на дослідження історії гри на арфі, становлення арфи як концертного інструмента, та проблеми арфового виконавства. В. П. Полтарєва — автор численних наукових та популярних статей, двох монографій, одну з яких присвятила своєму педагогу ( «К. О. Ерделі», 1959), другу — улюбленому інструменту («Арфа», 1980).

Вважаючи за необхідність розвивати і пропагувати національну музику, В. Полтарєва прагнула зацікавити композиторів своїм інструментом, неодноразово зверталася до них із проханням писати для арфи. Їй присвятили свої твори А. Солтис, А. Кос-Анатольський, Р. Сімович та ін. Завдяки зусиллям Вікторії Петрівни національний арфовий репертуар збагатився творами великої концертної форми — у 1954 році Анатолій Йосифович Кос-Анатольський написав перший український концерт для арфи з оркестром.

Плідна співпраця В. Полтарєвої з композиторами та музикантами допомогла зарекомендувати арфу не лише як оркестровий та акомпонуючий інструмент, але й як самостійний сольний концертний інструмент із потужним виконавським потенціалом.

У 1986 р. В, Полтарєва переїхала до Києва, де продовжила активну наукову та концертну діяльність. В її останній день життя у Київському будинку актора відбувся організований нею творчий вечір київських виконавців на арфі.

Вікторія Петрівна Полтарєва зробила неоцінений внесок у розвиток арфового мистецтва. В який би куточок України ми не зазирнули, з повагою і шаною згадують її як талановитого музиканта, митця, чудову людину.

Олександра ГУМЕН

Українська